Звичайний вечір, звичайна вечеря двох літніх людей після того, як діти поїхали, от лише того вечора за їхнім столом сів непроханий гість і поглядав на годинник. Ця сцена відкриває роздум про питання, які перед лицем смерті ставили собі християни в Солуні і які ставимо сьогодні ми (1 Сол 4). Тут звучить давнє мореплавське прислів’я non plus ultra, нічого більше поза, і питання, чи був хтось на тому боці й повернувся. Послухай, якщо шукаєш надії, сильнішої за прощання, яких ніхто з нас не вміє любити.
(non) Plus Ultra – нічого поза
Вічність? Тепер!
Живучи в сьогоденні, іноді легко забути про вічність і жити так, ніби те, що є тут і зараз, це все, на що ми можемо сподіватися. Однак апостол Павло у своєму 1-му Посланні до Солунян, хоча й пише про дуже повсякденні справи, постійно нагадує своїм адресатам про вічність, і кожен розділ цього послання закінчується згадкою про друге пришестя Ісуса. Він робить це тому, що, хоча ми живемо в сьогоденні й боремося з «тут і зараз», ми можемо навчитися дивитися на своє життя, щоденні випробування та вибори з перспективи вічності, і це все змінює.
Переглянути всю серію
11 проповідей
