Наприкінці життя люди кажуть те, що вважають найважливішим, і хочуть, щоб це запам’ятали. Ісусові було тридцять три роки, і Він знав, що починається останній тиждень Його життя, тож кожне речення тих днів має іншу вагу. Це усвідомлення відкриває проповідь на Вербну неділю про двадцять п’ятий розділ Євангелії від Матвія (Мт 25). Ісус розповідає там про дів, які чекають із світильниками, про довірені таланти і про суд, який вирішується тим, що ми зробили найменшим. Послухай, якщо чекання на Ісуса звучить для тебе як бездіяльність.
Що означає чекати на Ісуса?
Між рядками
Коли Ісус навчав, він часто розповідав, здавалося б, прості історії, які називаються притчами. На перший погляд вони нагадували ЗОБРАЖЕННЯ повсякденного життя. Однак коли слухачі уважно придивлялися до них, ці ЗОБРАЖЕННЯ ставали ДЗЕРКАЛАМИ, в яких вони могли побачити свої власні обличчя. А коли вони продовжували придивлятися до них, ДЗЕРКАЛА ставали ВІКНАМИ, крізь які вони могли дивитися на життя з абсолютно нової перспективи, адже в цих історіях, десь МІЖ СЛОВАМИ, приховані важливі уроки про Бога та життя.
Переглянути всю серію
8 проповідей
