Десятирічний хлопчик проїхав із родиною півАмерики, Великий каньйон, пустелі, узбережжя Каліфорнії, та думав лише про обіцяну поїздку на Гаваї. Цей спогад відкриває останню проповідь із циклу про Перше послання до солунян, присвячену п’ятому розділу (1 Сол 5) і заклику жити як діти світла, готові до повернення Христа. Павло описує спільноту, яка радіє, молиться і дякує, і показує, що надія вічності не є далекою нагородою, а тим, що вже сьогодні змінює дім, працю й сусідство. Послухай і запитай себе, як обітниця вічності впливає на твоє тут і тепер.
Вічність починається тепер
Вічність? Тепер!
Живучи в сьогоденні, іноді легко забути про вічність і жити так, ніби те, що є тут і зараз, це все, на що ми можемо сподіватися. Однак апостол Павло у своєму 1-му Посланні до Солунян, хоча й пише про дуже повсякденні справи, постійно нагадує своїм адресатам про вічність, і кожен розділ цього послання закінчується згадкою про друге пришестя Ісуса. Він робить це тому, що, хоча ми живемо в сьогоденні й боремося з «тут і зараз», ми можемо навчитися дивитися на своє життя, щоденні випробування та вибори з перспективи вічності, і це все змінює.
Переглянути всю серію
11 проповідей
