У 1914 році британська рада миру проголосила, що війна відходить у минуле, а мир є новим духом доби, менш ніж за місяць Європа спалахнула. Саме з цієї помилки починається роздум над сімнадцятим розділом Першої книги Царів (1 Цар 17), де Бог посилає Іллю в самісіньке серце спустошення, до вдови, у якої залишилася тільки жменя борошна й трохи олії. Проповідь, однак, не закінчується на диві забезпечення, вона йде далі, туди, де полегшення обертається новою трагедією і народжується найважче питання віри. Послухай, якщо хочеш знати, що відповідає Бог, коли життя заскочує нас найгіршим із можливих способів.
Бог, який дає себе пізнати кожному – хтось послухає
Чи чуєш ти Бога?
Проходячи крізь життя, ми чуємо безліч різних голосів. Деякі з них ми ігноруємо, іншим приділяємо більше уваги. З цього натовпу звуків ми мусимо вибрати ті, що справді важливі, адже багато чого в житті залежить від того, кого ти слухаєш.
Однак у цьому щоденному галасі легко пропустити найважливіший голос, голос самого Бога.
В історії пророка Іллі всі стикаються з одним і тим самим викликом:
Чи послухають вони? Чи послухає цар? Чи послухає Ізраїль? А навіть, чи послухає сам пророк?
У цій розповіді, сповненій галасу та суперечливих голосів, є ті, хто не лише почув, а й послухав. Іноді це зовсім несподівані люди.
Але найголовніше питання звучить так:
Чи почую я, і чи послухаюся?
Переглянути всю серію
12 проповідей
