У 1095 році папа закликав християн до збройного походу, і під мурами Єрусалима любов до ворогів поступилася мечу. З цієї історії починається роздум над словами Ісуса з Нагірної проповіді: «Любіть ворогів ваших і моліться за ваших переслідувачів» (Мт 5). Проповідник показує, що така любов, це не декларація і не почуття, а конкретна дія, як у Святвечір 1914 року, коли солдати ворожих армій вийшли з окопів, щоб потиснути один одному руки. Послухай і відкрий, як побачити у своєму ворогові людину, за яку помер Христос.
Питання для обговорення
Для розмови в домашній групі або для особистих роздумів після проповіді.
- У Матвія 5:43-48 Ісус каже любити ворогів, «щоб вам бути синами вашого Отця». Як змінює твоє розуміння цього уривку пояснення, що в тій культурі «бути чиїмось сином» означало бути на когось схожим?
- Чому Ісус згадує митарів і язичників, і що їхній приклад говорить про любов лише до тих, хто любить нас?
- Проповідь нагадала, що легко любити людей як абстрактну групу, а важче конкретну людину з ім'ям та історією. Кого саме тобі важко любити або за кого важко молитися?
- Згідно з проповіддю, любов до ворогів це не почуття і не декларація, а конкретна дія, як підставити другу щоку чи пройти дві тисячі кроків. Як така любов могла б виглядати в ситуаціях твого життя?
- Під час різдвяного перемир'я солдати побачили одне в одному Божих дітей. Що допомагає тобі побачити в тому, хто тобі шкодить, людину, за яку помер Ісус?
- Який один конкретний крок ти можеш зробити цього тижня щодо людини, яку вважаєш ворогом або яка тебе скривдила, і як у цьому може допомогти Святий Дух?
