Машина заправлена, діти готові, дружина чекає всередині, а він досі шукає ключі. Від цієї домашньої сценки Агнешка і Джон Крозери переходять до гімну любові (1 Кор 13) і питання, що ми насправді передаємо своїм дітям. З історії власної родини, з науки терпеливості, з відваги просити пробачення і з важкого досвіду найстаршого сина, виростає один висновок: діти вчаться не з наших слів, а з того, ким ми є. Послухай і подумай, що ти залишаєш наступному поколінню.
Питання для обговорення
Для розмови в домашній групі або для особистих роздумів після проповіді.
- Павло пише, що без любові говоріння мовами, пророцтво, знання, віра і навіть роздача всього майна нічого не варті. Чому, на твою думку, він так рішуче говорить про це в 1 Коринтян 13:1-3?
- У віршах 8-13 Павло каже, що пророцтва і знання минуть, а любов ніколи не перестає. Що це могло означати для церкви в Коринті, яка високо цінувала духовні дари?
- Проповідь починається з образу готової машини, в якій чекають дружина й діти, але без ключів нікуди не поїдеш. Що у твоєму житті та стосунках може бути схожим на таку машину без ключа любові?
- Діти вчаться більше з того, як ми поводимося, ніж з того, що ми говоримо, як в історії про лева чи про татові слова, повторені в дитсадку. Чого інші можуть навчитися, спостерігаючи за твоїми щоденними реакціями?
- Ми почули, що терпіння означає йти поруч з іншою людиною в її власному темпі, а любов не є угодою і не ставить на перше місце власну репутацію. Яка з цих думок найбільше тебе зачіпає і чому?
- Історія Давида показує, що мрії можуть зруйнуватися, але любов Бога і рідних залишається опорою, щоб іти далі. Кому цього тижня ти можеш виявити таку любов, наприклад через вибачення чи терпіння?
