У польських домівках часів комунізму найвищою похвалою для шоколаду була фраза: він як до війни. Проповідник починає з цього родинного міфу, щоб запитати, чи так само ми не ідеалізуємо церкву першого століття. Роздум над 5 і 6 розділами Першого послання до коринтян показує спільноту, яка заплющувала очі на скандал у власних лавах, судилася у світських судах і охочіше займалася гріхами сторонніх, ніж своїми. Послухай, якщо хочеш побачити, наскільки ті християни схожі на нас, і що Павло пропонує замість замітання справ під килим.
Питання для обговорення
Для розмови в домашній групі або для особистих роздумів після проповіді.
- У 1 Коринтян 5 Павло пише, що в коринтській церкві хтось живе з дружиною свого батька, а громада замість того, щоб сумувати, пишається. Чому, на його думку, проблема не лише в самому гріху, а й у ставленні всієї громади?
- Що Павло хоче сказати коринтянам образом закваски, яка заквашує все тісто, і як цей образ пов'язаний з юдейським пасхальним звичаєм?
- Проповідь починається з вислову "як до війни" і ставить питання, чи справді перша церква була такою досконалою. Що змінює у твоєму баченні церкви усвідомлення того, що перші християни мали ті самі слабкості, що й ми?
- Павло каже не судити тих, хто ззовні, а придивлятися до себе і до власної громади. Чому християнам так легко зосереджуватися на гріхах світу і так важко на власних?
- В історії про зустріч польських і німецьких християн у Варшаві молитва замовкла на словах "і прости нам провини наші, як і ми прощаємо". Що в цій історії найбільше тебе зачіпає і чому?
- Павло питає, чому б нам краще не потерпіти кривду, а проповідь нагадує, що наше тіло є храмом Святого Духа. У яких конкретних стосунках чи ситуації цього тижня ти можеш свідомо обрати благодать замість того, щоб доводити свою правоту?
