Умираючий есесівець із обмотаним бинтами обличчям хапає за руку молодого в’язня табору і благає його про прощення, лише тому, що той єврей. Ця правдива історія Симона Візенталя відкриває роздуми над словами Ісуса про важку розмову та межі прощення (Мт 18). Проповідь показує, чому легше мовчки відвернутися, ніж піти й поговорити віч-на-віч, і чого насправді коштує прощати сімдесят сім разів. Послухай, якщо носиш у собі кривду, з якою не знаєш, що робити.
Питання для обговорення
Для розмови в домашній групі або для особистих роздумів після проповіді.
- У Матвія 18:15-17 Ісус описує послідовні кроки: розмову віч-на-віч, розмову зі свідками і винесення справи перед церквою. Яка мета стоїть за кожним із цих кроків з огляду на слова "ти здобув свого брата"?
- Що означало для перших слухачів ставитися до когось як до язичника і митника, якщо самого Ісуса називали другом митників і грішників?
- Чому нам часто легше говорити про кривду з друзями та родиною, ніж із людиною, яка нас скривдила, і які небезпеки це несе?
- Петро питає, чи прощати аж до семи разів, а Ісус відповідає: до сімдесяти разів по сім. Що в цій відповіді тобі найважче прийняти?
- У притчі слузі прощають непосильний борг, а потім він хапає за горло товариша через невелику суму. Як усвідомлення того, скільки Бог простив тобі, змінює твій погляд на тих, хто тебе скривдив?
- У проповіді сказано, що прощення коштує, але непрощення коштує значно більше, як в історії жінки, яка не хотіла відпустити свої кривди. З ким тобі потрібно поговорити або кому пробачити цього тижня і який перший крок ти можеш зробити?
