Вихователька в дитячому садку поклала перед дітьми грудку вугілля, яка мала вказати, хто розбив шибку, і ця проста сцена відкриває роздум про нашу схильність приховувати провину. Проповідь веде нас до царя Давида, якого пророк Натан сконфронтував із затаєним гріхом словами «ти, той чоловік» (2 Сам 12). Виявляється, зустріч із Божим словом має не знищити нас, а привести до визнання гріха і прощення, навіть якщо земні наслідки залишаються. Послухай, як Бог бореться за людину сильніше, ніж ми боремося за власне алібі.
Питання для обговорення
Для розмови в домашній групі або для особистих роздумів після проповіді.
- Чому Натан починає з притчі про багача й одну овечку бідняка, а не одразу звинувачує Давида? Що ця історія розкриває в реакції Давида?
- Через Натана Бог передає Давидові дві звістки: «Я так тебе люблю» і попередження про наслідки. Як ти вважаєш, чому нагадування про Божу доброту зм'якшило серце Давида і привело його до визнання «Я згрішив перед Господом»?
- Давид суворо засудив багача, хоча сам був винний у значно гіршому. У яких сферах тобі легше помічати й критикувати гріхи інших, ніж свої власні?
- Проповідь говорить про спіраль зла, коли один гріх прикривають іншим, як хлопчик у дитсадку, що лише вдавав, ніби тре руки об вугілля. Що заважає нам визнати свою провину?
- Після смерті дитини Давид не звинувачує Бога, а йде до Господнього дому і вклоняється. Як ти розумієш різницю між Божим прощенням і земними наслідками гріха, які ми можемо далі нести?
- Історія батька, який боровся з алігатором за сина, показує Бога, який не відпускає. Який один крок ти можеш зробити цього тижня, щоб поставити своє життя перед Божим Словом і визнати Богові те, що досі приховуєш?
