Коли востаннє тобі траплялося відчути, що потребуєш когось, хто знає дорогу, бо сам уже не знаєш, куди йти? Ми хотіли б, щоб Бог вів нас, як найкращий навігатор, крок за кроком, поворот за поворотом, а натомість часто переживаємо тишу й відчуття, що зв’язок із небом обірвався. Ця проповідь звертається до Псалмів 123 і 124, молитов людей зневажених і врятованих, які навчилися дивитися вгору з надією, а назад, із вдячністю. Послухай і поглянь, де у твоїй історії Бог був на твоєму боці, хоча тоді ти цього зовсім не відчував.
Питання для обговорення
Для розмови в домашній групі або для особистих роздумів після проповіді.
- У Псалмі 123 псалмоспівець порівнює свій погляд з очима слуг, спрямованими на руку пана. Що цей образ говорить про його становище і про те, чого він чекав від Бога?
- Псалом 124 повторює: "Якби не Господь, що був з нами". Які образи небезпеки з'являються в цьому псалмі і що вони кажуть про те, що пережив Ізраїль?
- Марцін, якого на складі висміювали за віру, молився словами Псалма 123 і з часом почав співчувати тим, хто з нього кепкував. Що допомагає тобі не відповідати зневагою на зневагу, коли хтось ставиться до тебе зверхньо?
- Проповідь говорить, що мовчання Бога не означає Його відсутності чи байдужості. Як ти реагуєш, коли довго молишся, а нічого не змінюється, і що допомагає тобі тоді залишатися з Богом?
- Історія про дерево, яке розбило авто, але вберегло від падіння з урвища, закликає озирнутися назад. Яке своє "дерево" ти бачиш сьогодні в минулому, що тоді виглядало як поразка?
- Як цього тижня ти можеш свідомо "дивитися вгору з надією" в одній конкретній складній ситуації і "озиратися назад з вдячністю" за те, через що Бог уже тебе провів?
