Шкільний задирака щодня після уроків бив малого Юджина й обзивав його за віру, аж поки хлопець одного дня не витримав, а те, що він зробив далі, досі звучить водночас як жарт і як докір сумлінню. Ця історія відкриває роздум над Псалмом 129, піснею прочан про людей, по спинах яких орали, наче плугом, і все ж не подолали їх. Проповідь прямо говорить про страждання, яке не можна романтизувати, про гнів, який треба комусь віддати, і про два слова, що вміщають усе Євангеліє: але Бог. Послухай, якщо носиш у серці кривду, яка досі не хоче загоїтися.
Подорож із Богом, який визволяє з утиску
У дорозі
Подорожі та розмови чудово доповнюють одне одного. Найкраще подорожувати в гарній компанії, адже тоді кожна подорож стає нагодою не лише для обміну думками, а й для спільного мовчання. Літо, час відпусток і поїздок, сприяє тому, щоб згадати, що Бог є найважливішим супутником нашої подорожі, у тому числі й тієї найбільшої, яку називають життям. А якщо ми вже мандруємо разом із Ним, то, окрім моментів, коли ми мовчимо й радіємо лише своїй присутності, варто також радіти розмові.
Тому цього літа ми читатимемо цикл псалмів, які називають паломницькими або мандрівними, оскільки їх декламували під час подорожі до Єрусалима. Це подорож крізь повороти життя, від смутку й самотності до спільноти та прославлення. Однак найголовніше в ній те, що ми можемо йти й розмовляти з самим Богом.
Переглянути всю серію
22 проповіді
