Скільки разів у тиші власного серця тобі спадало на думку: як добре, що я не такий, як ти? Ця проповідь показує, що порівняння себе з іншими завжди закінчується однаково, або ми принижуємо когось, або підносимо себе. Притча про фарисея і митника (Лк 18) відкриває, що можна молитися до Бога, віддаючи шану самому собі, і повернутися додому в гіршому стані, ніж до молитви. Послухай і перевір, куди ти дивишся сьогодні, на інших чи на Бога.
Питання для обговорення
Для розмови в домашній групі або для особистих роздумів після проповіді.
- У Луки 18:9-14 Ісус розповідає притчу тим, хто покладався на власну праведність і зневажав інших. Як перші слухачі могли сприйняти зіставлення шанованого фарисея з митарем, який співпрацював з римлянами?
- Усе, що фарисей каже в молитві, правда: він постить двічі на тиждень і дає десятину з усього. То що ж не так з його молитвою і чому саме митар повертається додому виправданим?
- У проповіді сказано, що порівняння з іншими рано чи пізно змушує або принижувати когось, або підносити себе. У яких ситуаціях ти помічаєш у собі думку «як добре, що я не ти» або «шкода, що я не такий, як ти»?
- Фарисей порівнює себе з людьми, а митар зі святим Богом. Як змінюється твій погляд на себе та інших, коли ти стоїш перед Богом, а не поруч з іншою людиною?
- Проповідник застерігає, що можна пишатися навіть власною смиренністю, як учитель недільної школи, який дякував Богові, що ми не такі, як фарисей. Як розпізнати в собі цю тонку гордість?
- Кого цього тижня тобі легко засуджувати зверхньо і що конкретно ти можеш зробити, щоб замість порівнювати себе з цією людиною просити в Бога милосердя для себе і для неї?
