Чи у світі, де ми пов’язані між собою більше, ніж будь-коли, ще можлива справжня й тривала близькість? Проповідь веде нас до світлиці, де за кілька годин до хреста Ісус каже учням перебувати в Його любові та любити одне одного (Ів 15). Виявляється, християнську спільноту визначає не будівля, не музика й не програма, а любов, яка є дієсловом, а не почуттям, добровільна, радісна та спрямована на добро іншого. Послухай, якщо шукаєш місця, де стосунки означають більше, ніж спільне захоплення.
Питання для обговорення
Для розмови в домашній групі або для особистих роздумів після проповіді.
- В Івана 15:9-17 Ісус каже: "Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас". Що ця послідовність, спершу любов Отця до Сина, а потім Сина до нас, говорить про те, звідки береться наша любов до інших?
- Ісус каже учням, що більше не називає їх рабами, а друзями, і що це Він їх вибрав. Що це могло означати для людей, які сперечалися, сумнівалися, а один з них мав зректися Його?
- У проповіді Божу любов порівняно з еталоном кілограма в Севрі, за яким вимірювали всі гирі. Які власні уявлення про любов чи спільноту ти прикладаєш до інших замість цього еталона?
- Хлопчик, що носить вугілля з підвалу на четвертий поверх, показує, що любов це дієслово, а не іменник. Де у твоєму житті слова любові розходяться з діями?
- Ісус пов'язує перебування в Його любові з виконанням заповідей і з повнотою радості. Як, на твою думку, послух може бути джерелом радості, а не тягарем обов'язку?
- Кому вдома, на роботі чи в церкві, зокрема людям, зовсім не схожим на тебе, ти можеш цього тижня віддати частину свого часу й уваги, особливо коли ніхто не бачить?
