Старий патріарх, якому в Єгипті не бракувало ні хліба, ні молока, ні вина, наприкінці життя говорить про Того, хто прив’яже осля до виноградної лози й випере свою одежу у крові винограду. Ці дивні образи з благословення Якова над Юдою (Бут 49) виявляються записом туги, яку донині повторюють наші книги й фільми, туги за Тим, хто нарешті впорядкує цей світ. Проповідь веде від намету вмираючого батька аж до весілля в Кані, де ця обітниця починає сповнюватися. Послухай, якщо попри достаток ти й далі відчуваєш, що чогось бракує.
Обіцяний Цар
Обіцяний
Живучи в сьогоденні, іноді легко забути про вічність і жити так, ніби те, що є тут і зараз, це все, на що ми можемо сподіватися. Однак апостол Павло у своєму 1-му Посланні до Солунян, хоча й пише про дуже повсякденні справи, постійно нагадує своїм адресатам про вічність, і кожен розділ цього послання закінчується згадкою про друге пришестя Ісуса. Він робить це тому, що, хоча ми живемо в сьогоденні й боремося з «тут і зараз», ми можемо навчитися дивитися на своє життя, щоденні випробування та вибори з перспективи вічності, і це все змінює.
Переглянути всю серію
8 проповідей
