Рим, близько 60 року. Апостол Петро дивиться на жменьку втомлених віруючих і починає розповідати історію, яку роками носив у серці, про зневіреного батька та жінку, що за дванадцять років хвороби втратила все в пошуках зцілення (Мк 5). Ця проповідь показує, що чудеса Ісуса, немов вікна, крізь які видно світ таким, яким він був би під Божим правлінням, а справжня надія, це не зміна обставин, а Особа. Послухай, особливо якщо ти колись відчував, що твоя надія помирає, адже Бог шукає саме тих, хто її втратив.
Питання для обговорення
Для розмови в домашній групі або для особистих роздумів після проповіді.
- У Марка 5:21-43 Ісус іде до доньки Яіра, яка помирає, але зупиняється в натовпі й питає, хто Його торкнувся. Що ця зупинка говорить про те, як Ісус бачить окрему людину?
- Жінка хворіла дванадцять років, витратила всі гроші на лікарів і жила як вигнанка. Як ти думаєш, чому Ісус не дає їй піти непоміченою і називає її "дочко"?
- Проповідник розрізняє тривогу, у якій ще жевріє надія, і порожнечу після слів "твоя донька померла". Як ти розумієш слова Ісуса "Не бійся", сказані саме в таку мить?
- Проповідь описує зцілення Ісуса як дороговкази чи вікна, що вказують на Нього самого, а не як обіцянку, що кожен буде зцілений. Що це змінює у твоїй молитві про чудо?
- Проповідник каже, що надія це особа, а мир чи зцілення без Бога стають порожніми словами. Де ти найчастіше шукаєш надію поза Ним і як це виглядає на практиці?
- Кому цього тижня ти можеш, як Ісус, приділити всю свою увагу, коли ця людина втрачає надію, і що конкретно ти зробиш?
