Коли ви востаннє розмовляли з кимось по-справжньому щиро, так, що надходив світанок, а вам усе ще хотілося говорити? Ця проповідь ставить ще складніше запитання: коли ви востаннє так розмовляли з Богом. Відштовхуючись від прохання учнів у Євангелії від Луки (Лк 11), вона показує, що молитва, це не повторення формул, а розмова з Отцем, якому можна навіть настирливо докучати. Послухайте, якщо хочете зрозуміти, чому Божа відповідь буває іноді так, іноді ні, а іноді зачекай.
Питання для обговорення
Для розмови в домашній групі або для особистих роздумів після проповіді.
- Учні знали багато молитовних формул, але попросили Ісуса: «Господи, навчи нас молитися». Що могло спонукати їх до цього прохання, коли вони бачили, як молиться Ісус?
- У притчі з Луки 11:5-8 друг стукає опівночі, коли вся родина спить в одній кімнаті. Що ця сцена говорить про те, як ми можемо приходити до Бога зі своїми проханнями?
- Ісус навчає звертатися до Бога «Отче», як до близького тата. Що у твоєму житті, наприклад образ Бога як суворого судді, болючий досвід з батьком чи відчуття негідності, заважає тобі мати таку близькість?
- Молитва починається зі справ Бога, Його імені та Його Царства, і лише потім переходить до наших потреб. Як змінилася б твоя молитва, якби вона починалася з питання: Тату, як у Тебе справи?
- Проповідник наголошував, що Бог відповідає на молитви трьома способами: так, ні або почекай. Як ти приймаєш відповіді «ні» та «почекай» і чого Бог міг навчити тебе через них?
- Як дівчинці в колодязі найбільше потрібна була чиясь присутність, так і нам потрібен Святий Дух. У якій конкретній ситуації цього тижня ти хочеш просити Бога про Його присутність, а не лише про розв'язання проблеми?
