Чи траплялося тобі подумати, що Боже милосердя, виявлене комусь іншому, просто несправедливе? Цей роздум над притчею про фарисея і митника (Лк 18) придивляється до ознак того, що ми почали покладатися на власну праведність, коли довіра до Бога тримається на нашій добрій поведінці, а інших ми тихо шикуємо в уявний рейтинг. Проповідник розповідає про сусіда, який навернувся в останні години життя, і про жінку, яка обрала прощення там, де ніхто б його від неї не вимагав. Послухай, якщо прагнеш упевненості, збудованої не на собі, а на доброму Отці, який чує і прощає.
Питання для обговорення
Для розмови в домашній групі або для особистих роздумів після проповіді.
- Прочитайте Луки 18:9-14. До кого Ісус звертається з цією притчею і як її могли сприйняти перші слухачі, для яких фарисей був зразком побожності?
- Чим відрізняються молитви фарисея і митаря і чому саме митар повертається додому виправданим?
- Проповідник розповів про сусіда, який навернувся в останні години життя. Що ти відчуваєш, коли Бог виявляє милосердя тому, хто, на твою думку, на нього не заслуговує?
- У проповіді прозвучало, що коли наша праведність змушує дивитися на інших зверхньо, це не справжня праведність. У яких стосунках тобі найлегше порівнювати себе з іншими?
- Як ти помічаєш, що твоя впевненість перед Богом починає спиратися на твою добру поведінку, а не на Його благодать?
- Згадай образ семимісячної дитини, якій батько потрібен у всьому, і слова тещі: "Хто я така, щоб кинути перший камінь?". Як цього тижня ти можеш виявити комусь близькому милосердя, яке сам отримуєш від Бога?
