У фільмі «Изгой» головний герой, який опинився на безлюдному острові після авіакатастрофи, малює обличчя на волейбольному м’ячі й називає його Вілсоном. Іноді в церкві ми почуваємося саме таким м’ячем: ми присутні, але нібито нічого не додаємо. А іноді ми самі применшуємо інших, бо думаємо, що знаємо краще. Ця історія відкриває проповідь про духовні дари та єдине тіло Христове (1 Кор 12). Павло показує, що ми отримуємо дари незаслужено, для спільного добра, і що в церкві ніхто не зайвий і ніхто не важливіший за інших. Послухай, якщо тобі цікаво, чи хтось помітив би, якби ти завтра зник зі своєї спільноти.
Питання для обговорення
Для розмови в домашній групі або для особистих роздумів після проповіді.
- Чому коринтяни почувалися елітою і як Павло відповідає на їхнє розуміння духовності в 1 Коринтян 12:1-3?
- Що означає, що дари походять від одного Духа, Господа і Бога та служать спільному добру (1 Коринтян 12:4-11)?
- Як образ тіла в 1 Коринтян 12:12-27 відповідає на дві спокуси: «Я тут не потрібен» і «Ти мені не потрібен»?
- Коли тобі востаннє траплялося применшувати власну роль у спільноті або не помічати чиєїсь служби? Що за цим стояло?
- Кого у твоїй церкві ти помічаєш лише тоді, коли його немає? Як можна подякувати цій людині цього тижня?
- Чому любов є «найкращим шляхом» і як можна використати свій дар з любов'ю до конкретної людини цього тижня?
